Компетентнісний підхід

Традиційно завдання шкільної освіти визначали­ся набором знань, умінь і навичок, які має опанувати випускник.

Передумови успішної освіти (за доповіддю ЖакаДелора «Освіта: прихований скарб»):

·       навчитися пізнавати;

·       навчитися виконувати;

·       навчитися жити разом;

·       навчитися жити.

А це багато в чому залежить не від отриманих знань і вмінь, а від додаткових рис та вправності, на по­значення яких і вживають поняття «компетенції» та «компетентності», що відповідають розумінню сучасних завдань освіти.

Компетенція — це коло питань, явищ, у яких людина компетентна, має відповідний рівень піз­нання й досвід. Наприклад: освітня компетенція учнів, педагогічна компетенція вчителя, медична компетенція лікаря тощо.

Компетентний: 1) той, хто знає, обізнаний; авторитетний у певній галузі; 2) фахівець, що воло­діє компетентністю.

Компетентність — це здатність установити й реалізувати зв’язок між «знанням — умінням» і ситуацією.

І. Хасан зазначає, що компетенції — це завдання (поставлені перед людиною), а компетентності — результати.

Основні складові компетентності:

·       Знання, а не просто інформація, що швидко змінюється. Різновиди знань, які необхідно вміти знайти і спрямувати в русло своєї діяльності.

·Уміння використовувати ці знання в конкретній ситуації; розуміння, яким способом можна здобути ці знання.

·Адекватне оцінювання — себе, світу, свого місця у світі, конкретних знань, необхідності їх для своєї діяльності, а також методу їх отримання або використання. 

Компетентність — це не специфічні предметні вміння та навички, навіть не абстрактні розумові дії або логічні операції, а конкретні, життєві, необхідні людині будь-якої професії та віку.